Однажды вышел сеятель на поле,
То поле-кремень сердца моего.
Ожив весной росточек вырвался на волю,
Но солнце гордости до тла сожгло его.
Напрасно отливал его слезой я,
Засох безвольный,слабый корешок.
Кричит душа моя ослепшая от горя,
Ах как-же радовал ее живой росток.
Разбить бы сердце мне порочное и злое,
В прах растерев похоронить его в огне,
Чтоб дал Иисус мне сердце новое,живое,
И я б увидел Его свет в своем окне.
Я так желал,и Бог Святой меня услышал,
Теперь во мне Его живое сердце бьется,
И в знойный день играет дождь над моею крышей,
И с уст река Его живой воды несется.
Окреп росток,налился дивный колос,
И я свидетель,то со мной бездушным стало,
Не слушал раньше я Его живого слова,
Теперь мне с Ним и день,и ночь общенья мало.
Когда на ваше поле сеятель заходит,
Не закрывайте свою почву от него,
Он сеет то,что золотою рожью всходит,
И плод приносит-жизни вечное зерно.
Александр Борисов,
Заречный Пензенская обл.Россия
Вся моя жизнь есть непрестанная борьба,
С лукавством сердца и с телесной ленью,
С холеной гордостью,что ходит за мной тенью,
И с равнодушьем у раскрытого окна
Вся моя жизнь-печальные стихи,
Корявые,бессмысленные строчки,
И точки ..............
Прочитано 8341 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
